Учора на базі ДП «Полтавастандартметрологія» відбувся семінар «Сучасні вимоги до виробничих лабораторій м’ясних виробництв. Маркування продукції. Проблемні питання та перспективи розвитку». У заході взяли участь представники 13 підприємств м’ясопереробної галузі області.

Мета - підвищити кваліфікаційний рівень працівників лабораторій підприємств та ознайомити їх з вимогами чинного законодавства до лабораторій м'ясних виробництв. Начальник науково-дослідного випробувального центру харчової продукції ДП «Полтавастандартметрологія» Надія Ремізова зазначила, що мінімальне завдання, яке повинні ставити перед собою виробники м'ясних ласощів - забезпечити споживача безпечною та якісною продукцією, що неможливо без висококваліфікованих фахівців та високого рівня організації лабораторій.

Надія Ремізова наголосила на необхідності дотримання підприємствами періодичності контролю своєї продукції за показниками безпеки та зваженому підході при виборі лабораторії для проведення досліджень. Наприклад, Науково-дослідний випробувальний центр харчової продукції ДП «Полтавастандартметрологія» акредитований відповідно до вимог ДСТУ ISO/IEC 17025-2005.

Як повідомила прес-служба ДП «Полтавастандартметрологія», провідний фахівець Інституту свинарства ім. Квасницького, кандидат сільськогосподарських наук Костянтин Почерняєв розповів про вимоги законодавчих та нормативних актів у сфері визначення генетично модифікованих організмів у харчовій продукції. Нині генетично модифіковані організми використовують для синтезу інсуліну.

Генна інженерія дає змогу надати живому організму нових невластивих йому якостей шляхом перенесення чи блокування роботи певного гену.

Скажімо, з бактерії можна видалити ген, який дає стійкість до гербіцидів і після обробки ними поля, виживуть лише рослини, яким цей ген прищепили, що дасть змогу зекономити на собівартості вирощування.

Генетично модифіковані помідори швидше достигають і не бояться холоду. Подібних прикладів можна навести безліч. В Україні офіційно дозволені до вирощування лише генетично-модифіковані соя та кукурудза, хоча фахівці стверджують, що «відкореговані» в такий спосіб овочі та фрукти давно вже потрапили до нашого столу. Успішно використовують досягнення генних інженерів і в тваринництві. Наприклад, загальновідомо, що для кращого росту, в тваринницьких комплексах свиням додають у корм фосфати, причому у надмірній кількості, адже вони погано засвоюються.

Згодом цей надлишок потрапляє у грунт з екскрементами, що згубно впливає на стан довкілля. Тому вчені вживили свиням ген бактерії, яка розщіпляє фосфати, що дало змогу значно скоротити додавання фосфатів у корми. Ставлення до генетично модифікованої продукції у світі неоднозначне, наприклад у Китаї, Аргентині, Бразилії та США її споживають без застережень, в той час, як в Європі проводять обов'язкове дослідження на вміст ГМО та відповідно маркують.

Генетично модифіковану продукцію заборонили навіть у деяких країнах Африки. Пов'язано це з тим, що вплив ГМО на людський організм до кінця не вивчений і остаточні висновки можна буде зробити лише дослідивши кілька поколінь. У худоби, яку годували трансгенною соєю, у крові та молоці знайшли сліди генетичних перетворень у клітинах. Україна пішла європейським шляхом, затвердивши та переклавши відповідні європейські стандарти на українську мову.

Як повідомила провідний інженер відділу стандартизації та наукової інформації ДП «Полтавастандартметрологія Катерина Рожновська, на жаль, перелік продукції, яка може містити ГМО й досі не затверджений.

З липня цього року вся продукція повинна маркуватися щодо наявності чи відсутності генетично модифікованих організмів, навіть питна вода та горілка, де їх бути просто не може (до цієї дати в окремих випадках дозволялося використовувати етикетки старого зразка).

Продукцією, що містить ГМО, вважається така, де вміст генетично-модифікованих організмів перевищує 0,9% на одиницю маси продукту. Цікаву інформацію навела лікар-бактеріолог Юлія Гречищева щодо небезпечності зараження харчових продуктів лістерією моноцитогенез, тощо.

Учасники семінару ознайомилися з вимогами щодо акредитацій випробувальних лабораторій організації їх діяльності на належному рівні. Порушувалися на засіданні і питання якості придбаних реактивів, методології проведення тих чи інших випробувань та необхідності участі у внутрішньолабораторних та міжлабораторних порівняльних дослідженнях, які і є практичним підтвердженням достовірності випробувань, проведених тією чи іншою лабораторією. На завершення семінару всі його учасники отримали відповідні документи та свідоцтва.