Життя у дев’ятнадцятирічного полтавця було нічим не гірше, ніж у багатьох тисяч таких як він. Жити хлопцеві було за що, однак, хотілось гострих відчуттів та легких грошей, які можна було потратити на випивку та розваги. Такі бажання у скорому часі привели Миколу (ім’я змінене) до злочинної діяльності.

Уперше на «криву стежку» він став у 2007 році - намагався викрасти авто. Хлопцеві пощастило - від покарання він був звільнений внаслідок амністії.

У 2009 році молодик забрав у перехожого на вулиці мобільний телефон. Був переконаний, що міліція його ніколи не знайде. Однак, встановити особу грабіжника-початківця не склало великих труднощів. Зовсім скоро хлопця було затримано та порушено відносно нього кримінальну справу за статтею 186 Кримінального кодексу України. Затримання з можливою перспективою «загриміти» за грати на строк до чотирьох років, яке передбачала дана стаття, для юнака звалилась «як сніг на голову». Проте, друзі та знайомі заспокоїли - на перший раз можеш відбутися і «умовним» терміном. Так і сталося.

У в'язниці Миколі побувати не довелося: за рішенням суду він притягувався до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі на чотири роки з іспитовим строком в один рік. Відбувшись лише переляком, про висновки, які потрібно зробити на подальше життя, юнак серйозно і не задумувався - жив як і раніше.

Вісімнадцятирічний Олексій із Нових Санжар, на противагу Миколі, мав зовсім інші погляди на життя. Давня любов до команди «Ворскла» привела його 18 квітня у місто Полтаву для того, щоб підтримати улюблений клуб на зустрічі з харківським «Металістом». Для більшої «наочності» своїх симпатій юнак взяв із собою біло-зелений шарф з написом «Ворскла», який придбав для подібних випадків минулого року. Вдосталь накричавшись на стадіоні та отримавши задоволення від споглядання гри улюбленої команди, Олексій пішов до своєї сестри, яка з сім'єю проживає у Полтаві. У них він переночував та зранку наступного дня попрямував на зупинку, щоб поїхати додому у сусідній район.

Саме сюди, в магазин, який знаходився на зупинці, щоб із самого ранку попити пивка та «поправити» здоров'я після випитого напередодні, зайшов і Микола зі своїм знайомим. Вже до цього вони «хильнули» по літрі пива «на брата», тому обом було добре і весело. Товариш Миколи, як виявилось, до футболу також був не байдужий - вболівав за донецький «Шахтар». Полтавську ж «Ворсклу» чоловік вважав «дворовою командою», тому шарф із написом «Ворскла», який висів на шиї в Олексія, у нього викликав вкрай негативні почуття. Підійшовши до хлопця, захмелілі чоловіки запропонували добровільно віддати їм зелено-білий шарф. Отримавши відмову, нанесли юнакові декілька ударів, забрали «трофей» та з відчуттям власної зверхності і сили пішли гуляти містом.

Однак, гуляти та веселитись обом прийшлось зовсім недовго: Олексій звернувся за допомогою до Київського райвідділу міліції і дільничні інспектори дуже швидко затримали чоловіків. Перебуваючи у райвідділі, обоє із здивуванням дізнались, що їхні дії кваліфікуються як злочин. Товариш сприйняв це досить спокійно, а от для Миколи, іспитовий строк за попередній злочин якого ще не закінчився, це вилилось у страшне розуміння того, що тепер, більше всього, в'язниці йому не уникнути.

За декілька днів дільничному інспектору необхідно було його викликати у райвідділ. Від його друзів міліціонер дізнався, що Микола неодноразово говорив про наміри не з'являтись до міліції, що до кримінальної відповідальності його все-одно притягнути не зможуть і за грати він не сяде. На той час дільничний сприйняв це як бажання юнака кудись втекти, переховуватись, і таким чином уникати покарання. Однак, скоро зрозумів, що помилився…

За декілька днів до райвідділу звернулась мати Миколи: він уже декілька днів не з'являвся вдома. Згодом до чергової частини надійшло повідомлення про те, що в недобудованому будинкові виявили повішеного чоловіка. Як виявилось, це і був Микола.

Слідів насильницької смерті, як повідомляють у ГУ МВС в Полтавській області, на тілі молодого хлопця не було, то ж медики констатували самогубство. Щодо його причин, то з великою ймовірністю можна припустити, що юнак наклав на себе руки через психологічну неготовність до відбування покарання в умовах позбавлення волі. Страх перед в'язницею виявився сильнішим нього.