Ректор Полтавського національного педагогічно університету ім. В. Г. Короленка, доктор філологічних наук Микола Степаненко зробив подарунок журналістам, філологам, працівникам культури, студентам, учителям-словесникам, випустивши унікальну книжку «Духовний посил Олеся Гончара».

Автор і упорядник Микола Степаненко зазначає: «Щоденники Олеся Гончара багаті на крилаті вислови. Вони мають різний ступінь афористичності - мінімальний, оптимальний, максимальний, завжди цілеспрямовані і влучні, конденсовано й емоційно напружено подають судження про світ. У них - навчання, настанови, застереження, роздуми й різноманітні оцінки... Крилаті вислови віддзеркалюють минуле України, розкривають наші реалії й випереджають час - прямують у майбутнє».

Автор книги об'єднує вислови Олеся Гончара у такі групи: «Аморальність», «Влада», «Етнопам'ять», «Життя», «Історія», «Література як мистецтво. Літературознавство», «Любов», «Людина як суспільна істота», «Людська мораль», «Людська праця», «Людські взаємини», «Людські чесноти», «Мистецтво. Митець. Культура», «Мова», «Музика, «Нація. Народ», «Незгода», «Письменник», «Пісня», «Правда», «Право. Закон», «Природа. Усесвіт», «Релігія. Церква. Віра», «Талант», «Творчість», «Україна», «Філософія життя», «Цивілізація. Прогрес», «Чорнобиль», «Щастя».

Ось кілька з них: «Нічого нема мерзеннішого на світі, як ренегат, відступник і зрадник...» (7 квітня 1993 року), «Влада не додає таланту...» (29 лютого 1988 року), «Життя - як зблиск зірниці: з темряви, що була, в темряву, що буде» (25 вересня 1987 року), «Від козаччини до Чорнобиля - все українське життя стає епосом» (8 травня 1989 року), «... лиш той щасливий, хто приносить щастя іншим» (29 жовтня 1954 року)...

Книга Миколи Степаненка вийшла у друкарні ПП Ростислава Шевченка накладом 500 примірників.

Завершується вона «окрайцем висновків», в якому автор висловлює слушну думку-переконання про те, що «... не завадило б, якби кожна людина нашого часу володіла мовними скарбами, які залишив у спадок Олесь Гончар, упустила їх до своєї душі. З-поміж нас не було б тоді заздрісників, україноненависників, а були б добрі, щирі українці-патріоти, люди інших націй і народностей, котрі волею долі опинилися на нашій благодатній землі, полюбили її всім серцем і душею...»

Лідія Черпакова