У Полтавському музичному училищі ім. Лисенка відбулася презентація книжки Григора Тютюнника, присвячена 80-річчю з дня його народження. Їх вручили всім присутнім та бібліотекам Полтави.

Книжка видана у видавництві «РІК» коштом народного депутата України Миколи Кульчинського. У ній опубліковані такі твори Тютюнника: «Оддавали Катрю», «Три зозулі з поклоном», «Три плачі над Степаном», «Облога», «Климко».

Передмову до книги написав Микола Кульчинський, у якій зазначив: «Хай слово лицаря духу, невпокореного полтавського козака Григора Тютюнника допоможе читачам утвердитися в любові до України і її волі та навчить як долати зло любов'ю».

На презентацію завітали гості з Києва, а саме друзі Тютюнника письменники Григорій Булах та Петро Засенко.

Зокрема, Булах прочитав твори «Шлях», «Чудасія» та «Три зозулі з поклоном».

Крім цього, друзі Тютюнника поділилися спогадами про нього, виокремивши те, що він володів не лише пером, а й артистизмом - прекрасно співав, міг лицедіювати як актор, володів чудовою зоровою пам'яттю, любив виходити в народ, щоб підживитися його мовою. Григорій Булах зазначив, що якби Тютюнник реалізував свій талант актора, то це був би український Ален Делон. Його неодноразово запрошували зніматися в кіно, але він відповідав: «Мені не хочеться вставати зі стільця, бо я розмагнічу свою душу».

Письменник брав сирий матеріал, а потім працював над ним як ювелір, відчуваючи зміст та смак слова. Часто його називали геніальним письменником, на що він відповідав: «Це каторга, адже доводиться те єдине слово, яким можна передати глибинний зміст речення».

На думку Григора,  у справжньому творі і розділові знаки теж працюють.

За життя Тютюнника його твори перекладалися мовами практично всіх континентів. Він був невиїзним, але перекладачі до нього приїздили з Німеччини, Чехії, Польщі, Китаю, Індії, Японії. Це говорить про те, що він був письменником світового рівня.

В 11 років майбутній письменник  змушений був пішки з Донбасу прийти до матері в Шилівку, що на Полтавщині. Його батька забрали у тюрму під час репресій 1937 року, звідки він не повернувся.

Під час війни працюючи на заводі ім. Малишева у Харкові Григір захворів та повернувся знову до матері. Після цього його арештували за порушення режиму воєнного часу.

Маючи 5-класну освіту самотужки підготувався до вступу в університет. Після закінчення якого працював у київських видавництвах «Молодь», «Веселка». Міг прочитувати суть людини і її настрій.

Твори Тютюнника жорстко піддавалися цензурі, яка викидала не лише окремі слова та речення, а й цілі абзаци. З 1978 року його прізвище взагалі заборонили згадувати у будь-яких ЗМІ. А вже у 1980 році Григір Тютюнник добровільно пішов з життя - наклав на себе руки.