У літературній вітальні Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Котляревського відбулася презентація збірки поезій та публіцистики «Між струнами дощу» вчителя історії Ланівської ЗОШ (Карлівський р-н) Івана Басараба.

Його ім'я уже відоме читачам з попередніх поетичних збірок «У надвечірньому ключі» та «Зіниці пролісків».

Новий творчий доробок Івана Басараба приємно подивувала читачів не лише поезіями, яких увійшло 115, а й новелами: «Зігрітим пам'яттю імення ваше, нене», Любові зоряне намисто" , «Душі так хочеться злетіти». Книжка має три розділи, перші два з яких - поетичні - «Тому я є», «Вустами осені» та «У паморозі літ».

Презентація розпочалася читанням уривку новели "«Зігрітим пам'яттю імення ваше, нене» бібліотекарем відділу масової роботи Галиною Вовченко. Продовжив - сам автор. Зокрема, тут мова йде про дерево пам'яті - грушу на батьківській садибі, яку у родині Басарабів сприймають як живу істоту з власним ім'ям - Груша.

У своїх творах втор змальовує сердечність людських стосунків, красу кохання, розмірковує над призначенням людини у цьому світі та одвічним пошуком кожного власного шляху. У споминах Іван Басараб розповідає про рідне село Сари Гадяцького району, своє дитинство, юність, непрості реалії повоєнних років. Його світ - не вигаданий, а з любов'ю відтворений.

Презентація книги співпала з ювілеєм автора, який нещодавно відсвяткував своє 60-річчя. Тож автора-ювіляра з подвійним святом вітали: редактор збірки Михайло Любивий (член національної спілки письменників України), спонсор Володимир Слєпцов (побратим по перу з Карлівки), викладач Полтавської музичної школи № 3 Олльга Коваленко з вихованкою Олександрою Сергою, полтавська поетеса Людмила Дуднікова, а також донька автора Наталія, сестра Марія, брат Олексій, племінник Дмитро.

Зокрема, присутня на презентації кандидат філологічних наук, викладач Полтавського університету Віта Сарапин подякувала Івану Басарабу за те, що своєю творчістю він розвіює її стереотипи про те, що поезією можна вибухнути лише у юності. Басараб фактично «вибухнув» три роки тому. Також зазначила, що не думала, що у такому солідному віці людина може бути щасливою та подякувала за збережену дитинність та безпосередність світосприйняття.

Дощі

Як тільки прохані дощі

Навшпиньки вибіжать з-за гаю,

Зелені коники плащі

На голі плечі одягають.

І скрипку кожен під полу

В траві, скоцюрбившись, ховає -

Хто більше трохи, хто малу

До ранку спішно накриває.

Щоб лунко вдарити смичком,

Ледь сонце викупане встане

Над завше гамірним тічком

Незвично мокрої поляни.

Все в танець кинеться мерщій,

Щоб кров зігрілася у тілі,

Як тільки прохані дощі

Напоять трави поруділі.