Коли це сакраментальне питання з розумним виглядом задають можновладці, включаючи опозиціонерів, хочеться плакати. Україна вже який рік поспіль стикається з проблемою весняного подорожчання бензину, а люди в головних кабінетах країни все ніяк розуму не доберуть, що ж це за напасть така?! Саме час включати "золоте" весняне паливо чи то до переліку чудес України, чи то у список нерозв'язних проблем - разом із дорогами та дурнями.

Щороку калейдоскоп цінників на заправках неодмінно призводить до зміни цінників у продуктових магазинах, на ринках та транспорті.

Хоч би які інспекції, розслідування або цінові рейди не проводила потім держава, дорожчає в результаті все - від кропу і червоної ікри до проїзного квитка у маршрутці. Як же тут не розібратися, звідки ж у правди ноги ростуть? У недалекому минулому ... Пам'ятається, років зо два тому - під час чергової зміни цінників на АЗС - трапилося поговорити з народним депутатом від БЮТ Сергієм Терьохіним на предмет його бачення причин зростання цін на паливо. Поставивши запитання, я перебувала в повній упевненості, що парламентарій у відповідь прочитає лекцію про те, як світові ціни на нафту впливають на українські бензинові реалії. Та де там! "Причому тут ринок, якщо у нас 4 нафтопереробних заводи, що перебувають у власності іноземних компаній, роблять погоду в сфері виробництва і збуту того ж бензину або дизельного палива?" - випалив Терьохін.

"Зрозуміло, що загальне зростання цін на нафту - це фактор ризику. Але говорити про те, що він вирішальний в Україні, я б не поспішав ", - сказав нардеп. Показово, що з моменту згаданої розмови ситуація ідеологічно не змінилася. Змінився лише власницький паритет: з шести НПЗ, що працюють в Україні, два залишилися іноземними, а чотири повернулися в українські руки. Іноземні - це Одеський НПЗ (належить російській компанії "Лукойл") і Лисичанський НПЗ (власність російсько-британської "ТНК-ВР"). Херсонський НПЗ, що раніше належав "Казахоіл" і групі "Альянс", сьогодні входить до структури групи компаній "Континіум" бізнесмена Ігоря Єремєєва, колись вельми популярного парламентарія від Блоку Литвина. До недавнього часу частково іноземним вважався і Кременчуцький НПЗ, власником якого виступала компанія "Татнафта" (Татарстан, Росія) разом із НАК "Нафтогаз України". Але рік тому підприємство вельми важко пережило зміну власників, і на чолі структури виявилися управлінці, близькі до групи "Приват", яка на той момент патронувала два НПЗ, що залишилися - НПК "Галичина" (Дрогобич) та "Нафтохімік Прикарпаття" (м. Надвірна, Івано- Франківська область). Крім того, в активі "приватівців" перебував значний пакет акцій ВАТ "Укрнафта", фактичний контроль над "Укртранснафтою", чверть усіх українських заправок, а також управлінський контроль над трьома з п'яти портів і нафтоналивних терміналів. Іншими словами, "Приват" одноосібно якщо не правив тут нафтопродуктовий бал, то вже напевне чинив серйозний вплив на ринок нафтопродуктів. Втім, дітище Ігоря Коломойського і сьогодні грає на ринку нафтопродуктів не останню роль, але якщо б усе було так просто! Не секрет, що до 2005 року - моменту завершення приватизаційних конкурсів з українським НПЗ - частка вітчизняної переробки складала майже 90%. Іншими словами, чи не весь бензин, мазут та інші нафтопродукти, що їх тут продавали (а це 16 млн тонн на рік!), тут же і виготовлялися. І ось влітку 2005-го, коли в нашій країні один за іншим вибухнули цукрова, зернова, а потім і чергова паливна криза, Кабмін під керівництвом Юлії Тимошенко, для зниження цін, прийняв рішення скасувати імпортне мито на нафтопродукти. Завозити в Україну безпосередньо бензин стало значно вигідніше, ніж гнати сюди нафту, а потім її переробляти. Всього за два роки частка вітчизняної переробки впала з 90% до 45% і, до слова сказати, продовжує падати досі. Саме тому звідси пішов "Казахойл", тому згорнуті програми модернізації НПЗ. Сьогодні дві третини ринку нафтопродуктів контролюють дві-три сотні дрібних продавців, які володіють двома-трьома заправками і працюють за "сірими" схемами імпорту продукції й відходу від податків. Домовитися з такими продавцями про "чесну" ціну неможливо апріорі. Контролювати їх теж нереально. Контролювати можна тільки великі компанії, але знову ж таки - до певного моменту. Орієнтовані на імпорт бензину, вони повністю залежні від ціни, яку пропонують їм при закупівлі палива. У найближчому майбутньому Невже ж ми знову зіткнулися з нерозв'язними ринковими суперечностями? Судячи з усього, так і є. Як стверджують спостерігачі, ще тиждень тому ніщо не віщувало біди. Вся переробка, яка є в Україні, стояла "затоварена під зав'язку", що само по собі виключає зростання цін на продукцію. Але минулих вихідних сталося "щось", що змусило відразу дві мережі АЗС, задіяні в продажу "херсонського" і "прикарпатського" бензинів, підняти ціни на 35-40 копійок. Слідом підтяглися заправки "Лукойла", "Укртатнафти" і "ТНК-ВР". Це і послужило "початком кінця" ери дорогих, але відносно прийнятних в ціні бензинів. Антимонопольний комітет вже порушив близько 40 справ, але це навряд чи налякає трейдерів. Минулого року, наприклад, тільки кожний сьомий порушений розгляд закінчувався визнанням "антиконкурентної" змови. При цьому навіть ті деякі "винні" не понесли особливо суворого покарання. У що виллється нинішня державна "відповідь Чемберлену" - поки незрозуміло, хоча варіантів є декілька: створити державний резерв, збільшити видобуток власної сировини, повернути, нарешті, горезвісне імпортне мито. Останнє рішення - найбільш швидке, але пов'язане з однією трудністю: державі-учасниці СОТ не можна вводити штучні обмеження імпорту просто тому, що це врятує власне виробництво. Разом з тим, ніхто не заважає державі відстежити механізм формування ціни, що є залежною від імпорту. Свого часу екс-міністр палива і енергетики Іван Плачков розповідав ІМК, що встановлювати жорсткі ціни на бензин - безперспективна справа. "Але чітко відслідковувати цінову політику, починаючи від ціни поставки нафти і витрат на її переробку до кінцевої ціни на заправках, - це цілком під силу державним структурам. Повірте, не становить великих труднощів відстежити весь шлях від закупівлі сировини на кордоні до її перетворення в нафтопродукт. Якщо там попорпатися, то напевно можна відшукати причини необгрунтованого підвищення ціни бензину як кінцевого продукту ", - переконував нас чиновник. Чи можна створити державний запас нафтопродуктів? Безумовно, тим більше що правила цього процесу давним-давно прописані в Енергетичній стратегії України до 2030 року. Чи можна почати, нарешті, освоювати власні сировинні поклади?

Поза всяких сумнівів. Морська територія в межах юрисдикції України, під дном якої знаходяться вуглеводневі ресурси, обіцяє ніяк не менше 1,5-3 млрд тонн умовного палива. Але, маючи на руках три (!) Урядові програми з розробки нафтогазових ресурсів українського сектора шельфу Чорного і Азовського морів, ми, як і раніше, сидимо на імпортному паливі. І як знати, може, просидимо ще якийсь час. У коментарях людей, що обговорюють ситуацію на ринку нафтопродуктів, глобальних рішень, на жаль, не проглядається. Так, "регіонал" Владислав Лук'янов, наприклад, переконаний, що нинішнє різке зростання цін на бензини обумовило підвищений попит: як-не-як весняно-польові роботи на носі. Як тільки посівна завершиться, все повернеться на круги своя. Ринок усе відрегулює, і жодного державного втручання не потрібно.

А ось колега і опонент В.Лук 'янова "бютівець" Михайло Волинець стверджує, що зростання вартості бензинів - ніщо інше, як спроба спонсорів головних політичних фігур і за сумісництвом головних гравців ринку нафтопродуктів повернути витрачені на передвиборчу кампанію Януковича кошти.

Звідси висновок: держава буде і далі вмивати руки доти, доки не зрозуміє, що з народу брати вже нема чого. Примітно, що обидві точки зору цілком здорові та мають право на існування. Ось тільки пересічному автолюбителю, завсіднику сільськогосподарського ринку або пасажиру маршрутки від цього не легше. Їм тепер на рівному місці вийми та поклади цінову різницю, що "раптово виникла". Незрозуміло тільки, за що ж їм все це?