Шестиручка, конопляночка, круп’яничка, ліктьова лялька, мотанка, колиханка на травах... Таке різноманіття народної ляльки, яка служать не лише іграшкою, а й оберегом, продемонструвала майстриня Юлія Лелюк. Лялькарка розповіла Новинам Полтавщини про традиції її виготовлення та провела майстер-клас.

Кожна лялька - має своє магічне значення та служить для певних цілей. Зокрема, шестиручку робили на Филипівку - у листопаді, коли завершуються польові роботи. Саме тоді жінки сідали за рукоділля.

«У цієї ляльки є обов'язково мішечок на поясі з монетками, щоб рукоділля принесло статки. У нього також клали кілька зернинок, щоб "проріс" результат роботи. ЇЇ ставили там, де працювала майстриня. У неї шість ручок - щоб усе устигнути. Лялька, справді, спрямовує енергетичний потік. Тому, якщо хочете все встигнути - зробіть собі шестиручку», - радить Юлія Лелюк.

У давнину робили і десятиручки. Проте таку ляльку виготовляли тільки дівчата, які збиралися вийти заміж.

13 лихоманок допомагали, коли у людини був хворобливий стан. «13- магічне число. У середину ляльки клали або сухе дерево, або скручене полотно. Їх вішали над піччю. Коли хвороба у дім приходить, то вона на ляльок переселяється, а людину вже не чіпає. Кожна лялька відповідає за певний хворобливий стан. Їх робили на масляну. Також вважалося, що у лютому не можна спати у другій половині дня, бо саме у цей час на людину нападають всякі хвороби», - розповіла нам майстриня.

Під час виготовлення традиційних ляльок-мотанок ножиці та голка не використовуються. «Можливе використання голки лише тоді, коли ви шиєте одяг. Проте саме тіло - ні в якому разі. Оскільки ляльок робили діти, віком з 4 років, то їм не давали ні голок, ні ножиць, щоб вони не поранилися - це елементарна техніка безпеки. Навіть, якщо треба ниточку відірвати, то шукали якийсь гостренький краєчок і об нього перетирали. Клаптики тканини не вирізали, а відривали», - говорить Юлія Лелюк. Використовували переважно стару тканину, яка несе в собі енергетику. Якщо це оберіг роду, то він повинен мати давнє коріння. Такі ляльки вміли робити у кожній родині.

Особливість народної ляльки - це відсутність обличчя. Вважається, коли ляльці намалювати обличчя, очі, то у неї вселяється душа, бо очі - дзеркало душі. Коли людина робить ляльку, то у неї може випадково промайнути якась зла думка. Через обличчя ляльки ця думка може передатися і дитині, яка нею гратиметься.

За словами майстрині, процес виготовлення ляльки та гра з нею тісно переплітаються з народною педагогікою, вихованням. Зокрема, розвивається моторика пальців, уява. Є лялька-колиханка на травах, яка всередині напхана зіллям. Її робила обов'язково бабуся з боку мами. Таку ляльку дитині клали у ліжечко.

Лялька-круп'яничка, виготовляти яку вчила майстриня, - це єдина лялька, де дозволяється використовувати голку, щоб пошити мішечок і затягнути його. Таку назву лялька отримала, бо всередині наповнюється крупою та символізує достаток і добробут.

Крупа для наповнення, за словами лялькарки, може бути будь-яка. Найчастіше туди кладуть гречку. «Коли людина чужа заходила до хати, то вона могла подивитися на круп'яничку і побачити які часи зараз переживає родина. Якщо круп'яничка худа, бо з неї уже чимало надібрали зерна - значить важкі часи настали для цієї сім'ї. Якщо ж круп'яничка дебеленька, гарна - значить все нормально», - каже пані Юлія. Круп'яничкою навіть дозволяли гратися дітям. Вважалося, що дитяча енергетика позитивно впливає і зерно краще зберігається. Коли ж починали сіяти, то перша жменя зерна засівалася якраз із круп'янички. А з нового врожаю - робили нову ляльку.

У культурології виготовлення ляльок відносять до примітивного мистецтва. Проте майстриня впевнена, це не так, і отожнювати народну ляльку з, приміром, пошиттям м'якої іграшки не варто.

«Як на мене, ляльок до примітивного мистецтва відносити неможна. Це первинне мистецтво. Лялька виготовлена з певним змістом, має захисний, сакральний зміст», - переконана Юлія Лелюк.

Сама жінка навчилася виготовляти народні ляльки років два тому. Нині у неї чимала колекція.