Шедевр українського архітектурного модерну в Полтаві – будинок Краєзнавчого музею (Полтавського земства, 1903-1908, архітектор В. Кричевський) – створений в період підйому національного самоусвідомлення працьовитої й волелюбної України. За сто років існування полтавський «Земський дім» залишився неперевершеною світовою перлиною української архітектури.

Історія проектування та зведення будівлі Полтавського земства насичена низкою критичних ситуацій, конфліктів та войовничих амбіцій особистостей й демонструє надзвичайно складний шлях, який торував новий національний стиль. На початку ХХІ століття, рівно через сто років, загрозливі хмари небезпеки нависли знову. Унікальна будівля-"фенікс", що зусиллями залюблених у її красу полтавців постала з попелу після Другої світової, стала заручницею адміністративної війни двох гілок влади - Полтавської міської ради та Полтавської облдержадміністрації, саме тих інституцій, що є її опікунами й гарантами збереження.

Складна геологія давалася взнаки з самого початку будівництва, тобто з початку 1900-х років. Впродовж століття ситуація погіршувалася в результаті будівної діяльності на прилеглих ділянках. Кульмінаційний момент настав у 2008-2009, після зведення адміністративної будівлі у безпосередній близькості (на відстані всього 16 метрів!) від Музею. Риття котловану під фундамент новобудови стало поштовхом до нових деформацій унікальної будівлі музею.

Навіщо було зводити цю нову будівлю? Будинок прийомів міського голови можна було спорудити в не менш престижному місці. Аргумент стосовно того, що на цьому місці стояв двоповерховий будиночок, не переконує. Відтворення у ХХІ столітті гуртожитку кантоністів не має ніякого сенсу. Взагалі, сьогодні в світі всі добре розуміють, що збереження спадщини - це не роскіш, а головна складова стратегії економічного розвитку. І дотримання вимог охоронних зон пам'яток є безумовним. Не обов'язково треба бути архітектором, щоб побачити, наскільки недолугим виявилося втручання в історичне середовище автентичної пам'ятки, якої шкоди завдано мистецькому образу Музею наявністю новобуду (хоча цей будинок міг би стати окрасою іншого куточка Полтави).

Поясню свою думку в економічних термінах. Власник рухомого антикваріату завжди опікується раритетом, зберігає його у належному стані, підбирає оформлення (рамку, якщо це картина), навіть інтер'єр створює таким чином, щоб підкреслити художні якості цінності, розуміючи, наскільки з часом зростатиме її вартість. Для Полтави саме таким найціннішим нерухомим антикваріатом є будівля Краєзнавчого музею, пам'ятка архітектури національного (навіть ширше - світового!) значення. Враховуючи зростання сучасних світових тенденцій культурного туризму, легко уявити, наскільки полтавський раритет ставав би все більш і більш привабливим туристичним об'єктом.

А що ми маємо на сьогодні? Навіщо було приймати помилкове рішення й реалізувати нове будівництво впритул до пам'ятки, тим самим не лише нівечити її художні й естетичні якості, а й ставити під питання взагалі подальшу долю Музею? Навіщо було власноруч наносити удар по економічній системі міста і, тим самим, погіршувати власне майбутнє й майбутнє своїх дітей?

Таким чином ми маємо НП (надзвичайну подію) національного масштабу - реальну загрозу подальшому фізичному існуванню пам'ятки національного значення, шедевру в стилі українського архітектурного модерну. Навряд чи хто з «дійових осіб» сучасного театру війни адміністрацій має бажання залишитися в історії «геростратом Полтавського земства». Всі учасники конфлікту є, перш за все, сусідами і від міри збереженості культурної спадщини залежить якість життя особисто кожного. Фундамент якості життя - це гордість за місце, де живеш. Незважаючи на відмінності, збереження спадщини важливо для якості життя особисто кожного тому, що історичні будівлі, як ніщо інше, формують унікальний образ міста.

Висновок лише один: слід негайно вийти з замкнутого кола взаємних обвинувачень, здійснити повноцінне обстеження стану фундаментів, опрацювати інженерне рішення і - здійснити невідкладні заходи по збереженню музею! Оскільки на сьогодні перемовини зайшли в глухий кут і консолідованого рішення досягти не вдалося, то звернення до Міністерства регіонального розвитку та будівництва України з проханням розгляду питання щодо вжиття заходів по збереженню Краєзнавчого музею на засіданні Науково-технічної ради є нагальним. Планку можна піднімати й вище: звернутися за допомогою до української діаспори (серед наших сучасників - внучка архітектора В. Г. Кричевського пані Катерина Кричевська-Росандич), до світової спільноти. Сучасна інженерна думка досягла значних висот і, безумовно, можна знайти рішення інженерно-технічної проблеми, що склалася довкола Полтавського краєзнавчого музею.

Культурно-історична цінність будівлі Краєзнавчого музею вартує того, щоб новозведений з нею поруч «Адміністративний будинок по вул. Конституції, 4» розібрати (та) перенести в інше місце. Після цього вартість будівлі Краєзнавчого музею як «нерухомого антикваріату» з часом лише зростатиме! На вивільненій ділянці здійснити благоустрій з залученням елементів ландшафтного дизайну та малих архітектурних форм. І назавжди відмовитися від будь-якого будівництва як на цьому місці, так і з інших боків Музею. А наявний факт новобудови з наступним демонтажем (аналогічно забудові площі перед НСК «Олімпійський» у Києві) залишиться в історії наочним прикладом невиваженого, невдалого й вельми збиткового інвестування в нерухомість в охоронній зоні пам'ятки архітектури.

Полтавка, випускниця архітектурного факультету Полтавського інженерно-будівельного інституту 1979 р., кандидат архітектури, старший науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, випускниця архітектурного факультету Полтавського ІБІ 1979 року.