Автор Олексій Дудник назвав її рядком із свого вірша «Любив… Люблю… Любитиму…». А розшифрував таким чином: «Любив матір і батька. Люблю – свою сім’ю, свій дотепний і працьовитий народ. Любитиму – свою землю, Вітчизну Україну».

Книжка «Любив... Люблю... Любитиму...» об'ємна - понад 500 сторінок. До неї увійшли вибрані твори з попередніх доробків. Передмову до збірки написав письменник, журналіст, кінодраматург, почесний громадянин Семенівщини Микола Шудря.

Вийшла друком вона завдяки матеріальній допомозі підприємця з міста Кобеляки Юрія Срібного.

Названа книжка поезій Олексія Дудника - дванадцята. Він пише поезії-присвяти, лірику, гумористичні і сатиричні твори, жарти і байки, поеми, вірші для дітей, пісенні тексти. На його слова композитори Олексій Нога, Петро Сироватка, Олексій Чухрай, самодіяльні музики Микола Довгопол, Костя Іванютенко, Вадим Феніч створюють пісні. Їх уже нарахувалося понад дві сотні.

Олексій Дудник народився у с. Вербки на Семенівщин перед Великою Вітчизняною війною. Як стверджує, він - дитина любові. Його мати вже мала двох дітей: доньку і сина. Працюючи дояркою у Глобинському районі. У неї закохався зоотехнік Олексій Степаненко. Коли чоловік поїхав на курси, Степаненко поселився у неї. Чоловік повернувся і посварився зі Степаненком. Переміг перший. Трохи пожив з матір'ю Ганною, та згодом забрав свого сина і переїхав до матері. Ганна ж виїхала з Глобинського району на Семенівщину з донькою Лідою і була вагітна вже втретє. Народився Олексій Дудник у старій хаті баби Палажки, яка і прийняла його у цей світ у ролі пупорізки.

З дитинства Лексик вирізнявся з-поміж однолітків великою фізичною силою. Так, у чотирирічному віці він тягав двохпудову гирю, виважував її до колін. Малого хотіли забрати у спортивну школу, але мати не віддала. Обидва чоловіки Ганни загинули на фронтах війни. Лесика виховувала матуся. Ще, коли ходив під стіл пішки, говорив - буде лікарем.

Щоб прискорити реалізацію мрії, закінчивши школу, подавця до Кременчука, де вступив у фельдшерсько-акушерську школу (зараз Медичний коледж). Одержав диплом фельдшера-акушера. Далі була короткотривала робота на Рівненщині за фахом, служба в армії і повернення на батьківщину.

Минулого року Олексій Дудник відсвяткував 50 років на посаді завідуючого фельдшевсько-акушерським пунктом с. Паніванівка Семенівського району. Тут же й почав писати вірші.

Творчість семенівського лікаря-поета вивчають за окремою програмою у школах району. Учні-старшокласники Заїченської школи досліджували літературний шлях свого талановитого земляка протягом трьох років, організувавши шкільну експедицію «Дивосвіт» і підготували чудовий звіт, назвавши його «Кантата синівської любові». Вивчають творчість Олексія Дудника і на Миргородщині. Зокрема, школярі Гаркушинської середньої школи провели відкритий урок-концерт художньої самодіяльності, де звучали вірші,ю мініатюри, пісні на слова Дудника.

Успіхи батька розділяють діти. Доньки Ольга і Олена та зять Віктор продовжують справу батька як лікарі. Онук Денис - студент УМСА - майбутній лікар. Слава про Олексія Дудника, як про талановитого медика, лине від Паніванівки до Сахаліну. Він лікує навіть ті хвороби, які не піддаються науковій медицині, бо вдало поєднує наукову і народну медицину та енергетику поетичного слова.

Лідія Черпакова

Любив я, діти, вас, їй Богу!
І все життя я, скільки міг,
Старавсь поставить вас на ноги,
Та ви мене звалили з ніг.

Пливуть і дні, і місяці
Над плинністю моїх надій.
Зникає все в життя ріці,
А ти все в пам'яті моїй.
Ти в пам'яті моїй.

Життя суворе і смішне.
В нестримнім вирії подій,
Уже забула ти мене.
А ти все в пам'яті моїй.
Ти в пам'яті моїй.

Олексій Дудник