У дітей, народжених перед Великою Вітчизняною війною, не було дитинства та юності... Одні з них, ледве зіп’явшись на ноги, ставали годувальниками великих родин, дехто ще зовсім юним – 14-15-річним потрапляв у рабство на чужину, інші ж 16-17-літніми зі зброєю в руках йшли на захист Батьківщини. Серед останніх був і смотриківчанин Олександр Дідик (Пирятинський р-н).

У далекому буремному 1944 році його разом із п'ятьма такими ж 17-річними хлопчаками із хутора Гришківка призвали до лав Радянської Армії. Ті страшні часи назавжди викарбувалися в його пам'яті. Хлопчаків зразу направили на навчання у Харківську область, де вони осягали військову науку пліч-о-пліч із такими ж вчорашніми дітлахами.

У дітей, народжених перед Великою Вітчизняною війною, не було дитинства та юності... Одні з них, ледве зіп'явшись на ноги, ставали годувальниками великих родин, дехто ще зовсім юним - 14-15-річним потрапляв у рабство на чужину, інші ж 16-17-літніми зі зброєю в руках йшли на захист Батьківщини. Серед останніх був і смотриківчанин Олександр Дідик.

У далекому буремному 1944 році його разом із п'ятьма такими ж 17-річними хлопчаками із хутора Гришківка призвали до лав Радянської Армії. Ті страшні часи назавжди викарбувалися в його пам'яті. Хлопчаків зразу направили на навчання у Харківську область, де вони осягали військову науку пліч-о-пліч із такими ж вчорашніми дітлахами. Про ті часи Олександр Антонович згадує: - Було дуже важко. На все життя запам'ятав відчуття голоду, з яким ми жили в той час постійно, смак борщу з люцерною, який навіть не тамував голоду... У нас не було сили, "вояки" ходили, хитаючись від вітру, сильніші водили під руки слабших...

Після закінчення Великої Вітчизняної О. Дідик брав участь у Японській війні. Додому повернувся лише у 1952 році. Нагороджений багатьма відзнаками, серед яких найпочесніші - орден Жукова, медаль "За бойові заслуги" та інші. Людмила Волик