Незряча переможниця шоу «Україна має талант-2» полтавка Олена Ковтун до своєї перемоги у телешоу збирала розетки на заводі «Полтаваелектро». Їй було дуже важко. «Це не моє покликання. Природньо, що тепер я звільняюся з роботи. Робочий день у нас розпочинався о пів на восьму і закінчувався у 15:15. Я пропрацювала там чотири роки, у мене просто не було вибору» - сказала Олена Ковтун.

Олена, як давно ти займаєшся музикою?

- Музикою я захоплююся з самого дитинства - почала співати ще в дитячому садочку. Просто співала пісні, які мені тоді подобалися.

- А чиї пісні подобалися? - Дайте подумати. Софію Ротару дуже любила, дитячі пісеньки радянських композиторів. Ті, що звучали в мультиках.

- На що витратиш призовий мільйон гривень? - Безумовно, в першу чергу я куплю на ці гроші квартиру - швидше за все, в рідній Полтаві. Ніяких подорожей на ці гроші я не планую.

- А музикою продовжиш займатися? - Я не пишу ні текстів, ні музики. Адже самій займатися всім цим дуже складно. Якщо знайдеться хороший менеджер - буду в шоу-бізнесі. А наодинці я навряд чи справлюся.

- Те, що ти - незряча дівчина, як впливає на твоє сприйняття музики? - Те, як людина відчуває музику, насправді, на мій погляд, не залежить від того, зряча вона чи ні. Музику потрібно любити, а зір тут ні до чого. А взагалі я - не конфліктна людина, прагну ні з ким не сваритися та не опускати руки, йду по життю з оптимізмом. Найбільше щастя для мене - це аплодисменти. Моя мрія вже збулася - я співала для людей зі сцени!

- У тебе є спеціальні помічники? - Звичайно, на сцену мене супроводжують - як же я можу сама підніматися, адже я не бачу простір. Навіть звичайних сходинок...

- А костюми хто вибирає? - Зі мною працювали стилісти. Мені описували плаття, говорили, який фасон. Всі прагнули допомогти та підказати. Отже, з цим все гаразд.

- Ти живеш у гуртожитку - умови терпимі? - Так, поки я живу в гуртожитку. Нормально живеться - все ОК. Є гаряча вода та газ. Полтава все-таки місто, а не село. Щоправда загальна кухня, ванна, загальний, даруйте, санвузол...

- Твій чоловік тебе підтримував? Як ви познайомилися? - Звичайно, чоловік дзвонив, переживав. Як ми познайомилися? Я сиділа на лавці, грала на гітарі, а він підійшов. Мій чоловік - теж незрячий... Зав'язалася розмова, він щось у мене попросив.

- Говорять, незрячі люди гостріше відчувають музику

- У мене ніколи не було зору, тому мені важко судити. Я намагаюся передати людям свої емоції, свою любов до музики.

- А ти добре готуєш? - Я дуже люблю готувати, люблю домашніх тварин, люблю м'які іграшки. Моє коронне блюдо - це банановий кекс, я дуже люблю його пекти. А ще - піцу з куркою і ананасами, це моя улюблена їжа. Ще я консервую: помідори, салати, аджіку.

- Фільми дивишся? - Звичайно! Я просто собі все уявляю. Більше всього я люблю радянські комедії: «Іронія долі», «Службовий роман», а ще «Три мушкетери», «Гардемарини». А ще люблю аудіокниги - детективи, жіночі романи, Гюго, Золя. У мене в електронній бібліотеці шістдесят дві тисячі книг!

- Шрифтом Брайля не користуєшся? - Звичайно, раніше користувалася, але зараз це вже у минулому. Тепер тільки аудіокниги. Слава богу, у мене комп'ютер є, а там знаходяться спеціальні програми. Повчальні, розважальні - на будь-який смак і бажання.

Олена також повідала, що її виховували дідусь з бабусею. Оскільки мати, дізнавшись про її каліцтво, відмовилася від неї ще в пологовому будинку. А у батька дівчини до моменту її народження вже була інша сім'я.

«Перш ніж вони мене забрали до себе, я до трьох років жила в дитбудинку». Дідусь був в числі перших, хто привітав її з перемогою, правда, тільки по телефону, оскільки живе зараз в Сочі.

Вчилася Ковтун в Харківському інтернаті і згадує цей час без особливого тепла. «Єдина радісна подія, яка мені запам'яталася, - це випускний вечір».

Зараз 27-річна дівчина живе в звичайному гуртожитку при заводі, де вона збирає розетки.

Отриманий мільйон гривень Олена хоче витратити на житло - давно мріє про трикімнатну квартиру в рідній Полтаві.

Ковтун збирається зробити ремонт, обставити її пристойними меблями і завести пухнастого кошеняту.

А любому чоловікові - подарувати комп'ютер. Він вже давно про нього мріє.

Все те, що відбувається з нею зараз, Олена вважає неймовірною казкою: «Боюся прокинутися - а нічого більшого не немає»...