Майстер з виготовлення чоловічих військових строїв, кінної збруї, взуття та зброї, а також кіннотник та член Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Вадим Обертас провів сьогодні в ІА "Новини Полтавщини прес-конференцію, присвячену унікальному і забутому ремеслу. Він — єдиний на Полтавщині (а, може, й у державі), хто на такому високому рівні створює традиційне козацьке і кінне вбрання та обладунки.

Нижче подаємо відповіді майстра на питання інтернет-користувачів та журналістів.

Розкажіть, будь ласка про себе, як ви прийшли до такого ремесла, скільки років йому присвятили і чому саме цей шлях обрали?

«Колись я працював у театрі Гоголя художником-декоратором. У ті часи їздив на роботу верхи. У мене був кінь, якого я випасав за стадіоном «Колос». Нікому він там не заважав, ніхто не був проти цього. Тоді кінь був і вночі і вдень за півкілометра від мого дому - і ніхто його не чіпав.

Коли ж настав переломний період - розпадався Радянський Союз - мені з дружиною довелося переїхати до села. Я почав займатися фермерством, у мене була деревообробна майстерня. Там і виготовляв для монастирів та церков різні речі на замовлення.

Зокрема, я виконав 3 запрестольні крісла, сідла-стільці, які виготовлені із одного шматка дерева. Вони видовбані, вирізані вручну, тут не застосовують механічні інструменти. Підшукувалось дерево вагою до 70 кг і з цього великого шматка у вільний час видовбувались потрібні форми. От ця робота, яку я приніс із собою, (показує, - ред.) була виконана наприкінці минулого року. Сідла такого типу робилися на Сході - це Афганістан, Іран, Туреччина. Тільки там робили без таких вишуканих передніх головок. На сідлі є передня лука, задня лука, полки, які покладаються на спину коневі. Я своїми витівками урізноманітнив ці сідла. Моє нововведення - вирізати голівки для сідел.

Мені замовляли різьблені крісла, ліжка...

З кінця 90-х років я виробляю сідла, взуття ( в основному для модних дівчат та хлоп'ят). Виробляти це не важко, якщо є бажання і навики.

На 300-річчя Полтавської битви ми з моїм товаришем планували брати участь у реконструкції цієї битви за всіма правилами й у якісному спорядженні. Ми планували задіяти 40 вершників та 40 коней; розділитися на дві групи і розіграти битву. Загалом, команда повинна була бути дуже великою - десь 200-300 осіб зі Швеції, Польщі, Франції і т. д. Ті люди, які займаються реконструкцією, вони, як правило, не замовляють одяг в ательє, а повинні самі пройти шлях пошиття і виготовлення одягу. Люди, які входять до історичних клубів, зазвичай, роблять все своїми руками.

Поте ми так і не взяли участь у реконструкції цієї битви, бо Полтавська міська влада не виділила коштів. На транспортування коней, спорядження на проживання учасників потрібно було витратити до 100 тис. доларів. Їх не знайшлося.

Хто ваші клієнти?

Замовляли моє взуття, я б сказав, найкращі ніжки Полтави. Бо у ті часи - кінець 90-х початок 21 ст. - ще не було бутіків, не було китайського взуття, а всі хотіли відрізнятися, тому зверталися до мене. Одного разу я навіть робив туфлі Анатолію Кукобі. Це було у 1999 році. Робив й акторам, і генералам, і полтавському архієпископу Савві. Робив французам, полякам...

Пане Обертасе, шана Вам за роботу та натхнення, яке можете дарувати нам, аматорам! Займаюся реконструкцією українського одягу і стикнулася з такою несправедливістю - по європейській одежі та збруї знайти матеріал можна у Інтернет-мережі, а по українській - зась. У музеях нашого краю інформації по цій темі дуже мало. За шовчиком одним полюєш, як навіжений... Де ви купуєте матеріали для своїх костюмів, збруї? Наскільки дорогими виходять вироби?

Тканини такої якості, як потрібно, у наших магазинах, звичайних, не знайти. У найкращих київських магазинах нормальна парча і нормальний шовк коштують від 100 доларів за метр. Джакард чи просто тканина з таким малюнком - це все привозне. Парча - індійська, або турецька. Експонати, що я приніс, зроблені з джакарду та шовку.

Хутро - це каліфорнійська видра. Це не бобри наші місцеві. Своїх ми залишаємо -  нехай живуть (посміхається, - ред.).

На цих екземплярах дуже вишукана вишивка. Такими речами займаються переважно у монастирях, де є час після вичиток та молитов. Вишивається все вручну, це дуже клопітка робота. На японських машинах, яка виробляє таку вишивку, один дециметр вишивки коштує у межах 400-700 грн.

Чи популяризується ідея, чи можливе розповсюдження першоджерел, якими Ви та Ваші колеги користуєтесь. Дякую. Бажаю полум'яного натхнення та нових робіт на славу козаччини!

Є книга - досконала, гарна, але дуже дорога (близько 15 тис. грн.) - «Україна козацька». У ній зібрані всі перли українських музеїв: оздоблення, картини, зразки.

А де ви всьому цьому навчалися?

Цьому ремеслу я ніде спеціально не навчався. Десь з чотирнадцяти років я був у народному театрі під керівництвом Якова Орлова. Нас було десь осіб 25. Ми спілкувалися, здобували елементарні знання культури, мистецтва. Зараз ідеї черпаю з книжок, з історії.