Сьогодні колишні військові ВДВ Радянського Союзу та Аеромобільних військ України відзначають своє професійне свято. У Полтаві вже традиційно о 10 годині ранку десантники збиралися біля пам’ятника воїнам-афганцям. Там вони радо зустрічали один одного вигуками «Слава ВДВ!», обіймалися по-братськи та пили «сто грам» за зустріч.
Близько 11 години всі вирушили до храму Віри
Надії і Любові на молебень. Там десантники освятили свій прапор,
згадали загиблих товаришів та помолилися за живих. Після молебню
вони вирушили у парк «Перемога», де для них накрили стіл. Привітати
полтавців з Днем прийшов мер Полтави Андрій Матковський. Цікаво, що
до десантників також приєднався прокурор Полтавської області Віктор
Войцишен. Виявляється, він служив у військах ВДВ, тому прийшов на
зустріч у тільняшці та камуфляжних штанах.
Зазвичай такі святкування тривають до
самісінької ночі. Вони супроводжуються вигуками «Слава ВДВ! Слава!
Слава! Слава! Слава Маргєлову! Слава! Слава! Слава!».
Як розповів Новинам Полтавщини один з
військових, вигук «Слава Маргєлову!» присвячується генерал-майору
Василю Маргєлову. Вважається, що він 80 років тому організував ці
війська. Десантники його дуже поважають. В часи Радянського Союзу
вони навіть жартома розшифровували ВДВ як «Війська Дяді Васі».
Десантники розповідають, що для них День ВДВ
- це більше свято ніж Новий Рік. Це можливість зустрітися і згадати
бойове чи просто армійське минуле.
Один з військових поділився своїми спогадами
з Новинами Полтавщини.
«Я служив ще при Союзі в спецназі ВДВ у
Москві. Я - генерал-майор. У мене було 4 бойові виходи в
Афганістані. Дуже розповісти нічого: нас стріляли - ми стріляли.
Мабуть, найбільше запам'яталось те, як виходили з бою, коли 27
людей стріляли, а ми, тільки п'ятеро, вижили. І коли мене тягнули
раненого... Запам'яталась дружба. Я приходжу на такі зустрічі
щороку починаючи з 1990 року. Раніше збиралося до 300 людей. Зараз
тут мало людей, але має бути 100-150 осіб - це самих полтавців. А
ще ж збираються десантники в усіх селах і містах області. Взагалі,
колишніх десантників не буває - це стан душі. Десантники не тільки
зустрічаються щороку, а й допомагають один одному в житті. Це
своєрідна каста», - розповів генерал-майор, командир корпусу
спецпідрозділу «Козацький гвардійський корпус» Олег Смірнов.
Юлія ПашковськаНовини Полтавщини