Цього року фестиваль «Червона калина» у Кременчуцькій дитячій колонії присвятили Дню Перемоги. Відповідно, всі художні номери, які демонстрували засуджені та їхні наглядачі мали на меті показати значення всенародного свята. Але це передбачалося. Насправді нинішня «Червона калина» показала, чому ми вчимо цих дітей і що їм при цьому кажемо. А показуємо ж ми, що ці діти не такі, як усі, й далі для них усе буде лише гірше…

Ти в тюрмі, але серед дітей

Велика площа за кам'яним парканом, зверху якого - колючий дріт. Позаду - спеціальний вхід для VIP - гостей, з мінімумом воріт, без перевірок кишень, але зі злими собаками на вході... Минулого тижня Кременчуцька дитяча колонія проводила фестиваль «Червона калина», на який запросили представників влади, обласне начальство з департаменту виконання покарань та місцевих політиків...

Перше, що одразу впадає в око у цьому великому залі, стеля якого взялася плямами від старості та дощів - самі глядачі. Це молоді хлопці, окремим з них немає й 16 років. Усі у чорних робах - своєму тюремному одязі. Тільки футболки під їхніми куртками різні. В одних білі, у інших - чорні. Дуже короткі стрижки і у всіх засуджених - великі очі. Намагання прочитати по очах думки цих підлітків нічого не дає.

На обличчі дітей лише звичайна хлопчача цікавість до того, хто в залі присутній, чи є їхні батьки і як усе відбувається на сцені.

Тих, хто виступає, - підтримують оплесками. В окремих виступах хлопці грають на гітарі і співають про кохання під час війни. Такі номери користуються великою популярністю. На знак підтримки ціла група підлітків гучно свистить - значить, подобається. Але свистять, поки дозволяє вихователь. Офіцер каже: досить і серед уболівальників за своїх одразу настає тиша.

Поруч - інші глядачі - такі ж молоді прапорщики і лейтенанти. Представники внутрішньої охорони не так коротко пострижені й одягнені у форму. Інакше можна сплутати - де вихователь, а де засуджений.

Ще у залі - батьки підлітків. Вони приїхали, аби провідати своїх, і на обличчі дорослих лише посмішки - ніяких натяків на те, що дітям читатимуть мораль за те, що опинилися у цьому місці.

Побажання і подарунки

«Два відчуття є. Перше - що ти серед дітей. Друге - що все це в тюрмі і побажання засудженим дітям - більше ніколи сюди не потрапляти», - це з офіційних промов чиновників, які прийшли до в'язниці зі своїми подарунками. Тож від міста засудженим - машинки для стрижки волосся. Наглядачам - кавоварку. Ще всім - печиво від місцевих спонсорів. Побажання - від мера міста Миколи Глухова - аби хлопці вже після виходу на волю залишалися у місті. Все ж робочі руки на підприємствах потрібні.

Подарунок ув'язненим від їхнього керівника - начальника обласного департаменту генерала Миколи Ісаєва, який називає себе обер-господарем закладу, - холодильник і великий спортивний майданчик зі штучним полем...

Для чого дітям ненависть?

Перша частина кременчуцької «Червоної калини» у дитячій тюрмі, якою є колонія, - така собі година ненависті. На слайдах, які на великому екрані демонструють під час виступів - танців, пісень, спеціально складених сценок, - проходять військові кадри зі вбитими, замученими та голодними дітьми і все це під музику з «Аватара». Епізод, коли земляни громлять бомбами і снарядами мешканців планети - усе горить, усіх убивають.

Однак у заключній частині цієї години ненависті на екрані раптом виникають кадри з фільму «Штрафбат». Де «особіст» обговорює з генералом долю командира батальйону, колишнього полковника, який нині знаходиться на допитах.

І мабуть, у цьому зміст першої частини свята - накачування ненавистю засуджених підлітків. Це коли лунають вірші про вбитих дітей, від яких іде мороз по шкірі. Мороз - від інтонації, якою вірші декламують.

Втім друга частина концерту вже більш спокійна - на екрані прості й усім відомі кадри зі стрічок про війну, кохання, про приїзд солдатів додому.

Молоді дівчата - співробітники колонії, може, не так і гарно співають, але танцюють дуже добре. Батьки дітей, діти, гості - аплодують усі.

«Бачили хлопчину високого, який танцював. Його термін ув'язнення - 14 років неволі. У дитячій колонії він перебуватиме до 22 років і далі потрапить до закладу не надто суворого режиму. А загалом 10-15 відсотків дітей повертаються за грати знову», - розповідає репортеру про буття ув'язнених начальник обласного департаменту з виконання покарань генерал-майор Микола Ісаєв.

Як на курорті?

По завершенню концерту батьки засуджених дітей виходять за територію. За півгодини їм дадуть можливість зустрітися зі своїми дітьми. Гості натомість залишаються - роблять фотографію на пам'ять і оглядають тюремну площу.

У засуджених уже є великий майданчик зі штучним покриттям та невеликий зоопарк... Є й своя стіна плачу - розмальований своїми силами паркан, який традиційно обмальовують напередодні Дня молоді. Великі ворота відкриваються і всі виходять на вулицю. Позаду - смуга піску, на якій залишаються сліди, якщо хтось із засуджених надумає втекти через головні ворота. Для хлопців у робах, які потрапляють у кременчуцький «Шоушенк», на відміну від гостей, тут лише вхід, а не вихід.

«Раніше в колонії було 1200 підлітків, а нині їх усього триста», - пояснює наостанок один з працівників закладу журналісту, що і до чого. Зокрема, як раніше в колонії працювали по явці з повинною... Чому з 300 підлітків у залі на концерті були присутні лише половина, керівники колонії не уточнювали...

Цей матеріал розміщений в рамках партнерської угоди з газетою "Програма плюс". Розповсюдження цієї інформації без письмової згоди редакції газети ЗАБОРОНЕНО.