Заступник голови облдержадміністрації Олександр Коваль став ініціатором проведення Всеукраїнської наукової конференції „1941-й рік на Полтавщині: людський вимір трагедії та героїзму”.
Цей період історії мало
вивчений, тому сучасні дослідження істориків є надзвичайно цінними,
адже вони мали можливість знайомитися з розсекреченими матеріалами,
відкритими архівами.
Доля України, а
втім і Полтавщини, склалася так, що вона опинилася в епіцентрі
війни. Її трагічний початок залишив тяжкий слід у кожній родині. І
згадати ті роки, тих героїв, які полягли на полі бою, є справою
честі для сучасників.
Тому слово
заступника голови облдержадміністрації Олександра Коваля до
учасників Всеукраїнської наукової конференції "1941-й рік на
Полтавщині: людський вимір трагедії та героїзму" налаштувало їх до
вдумливого та проникливого сприйняття доповідей
науковців-істориків.
До речі,
матеріали Всеукраїнської наукової конференції "1941-й рік на
Полтавщині: людський вимір трагедії та героїзму" вийшли друком
наприкінці минулого року і поширені в бібліотеках області, вищих та
загальноосвітніх навчальних закладах.
Заступник голови облдержадміністрації
Олександр Коваль:
Шановні друзі!
Проведення
Всеукраїнської наукової конференції "1941-й рік на Полтавщині:
людський вимір трагедії та героїзму" є важливим етапом у
дослідженні та осмисленні трагічних сторінок історії нашого
краю.
На Полтавщині 70 років тому сталася трагедія, яка за масштабами не
має аналогів у всесвітній військовій історії.
14 вересня 1941 року в районі Лохвиці завершилося оточення
німецькими окупантами армій Південно-Західного фронту. До сьогодні
немає точного підрахунку військових втрат Червоної армії. За
різними оцінками істориків, військових спеціалістів, лише в полон
потрапило понад 600 тисяч бійців і командирів Південно-Західного
фронту.
Масштаб нищівної поразки гігантський. Заплачена неймовірно велика
ціна за стратегічні прорахунки, непідготовленість, військову
недбалість, брак командного досвіду.
Стояло питання:
як зупинити, затримати ворога на місяць, день, інколи - годину,
діяли за принципом: "Ми за ценой не постоим". Героїзм виявляли
з'єднання, підрозділи, генерали, офіцери, солдати.
Мабуть, важко
вести розмову про ті або інші стратегічні плани радянського
командування на цьому етапі війни.
Г.К. Жуков у
мемуарах "Спогади і роздуми" згадує відомий діалог із Верховним
Головнокомандувачем щодо залишення Києва, коли ще можна було
врятувати війська, відвівши їх за правий берег Дніпра.
За пропозицію
дозволити військам вийти з Києва Г.К. Жукова було знято з посади
начальника Генерального штабу.
І втрачено
дорогоцінний час.
Читаючи мемуари
багатьох відомих радянських воєначальників, зокрема І.Х.Баграмяна,
А.А. Гречка, А.І. Єрьоменка розумієш, наскільки бракувало
координації військ, організації їхньої взаємодії. Довгий час
військові керманичі не могли осягнути масштаби прориву німецьких
танкових груп, що йшли назустріч. Переправа 1-ї німецької танкової
групи в районі Кременчука залишилася непоміченою для наших
військових начальників.
Уже фактично було завершено оточення наших армій, коли надійшла
команда про відступ 37-ї армії з Києва. На жаль, усі ці події
навіть сьогодні ще недостатньо вивчені.
Багато білих плям
у вивченні дій штабу Південно-Західного фронту, виходу його з
оточення, загибелі.
Це правильно, що
дискусію про події 1941 року на Полтавщині ведуть історики, фахівці
архівної, музейної справи. І переконливим є твердження, що
затримання тут ударних німецьких танкових груп дозволило виграти
той дорогоцінний час, який вирішив долю Москви і країни
загалом.
У пам'яті
поколінь залишиться навіки героїчний подвиг усіх тих, хто обороняв
Київ, захищав наш край, віддав життя на благословенній полтавській
землі. Ми повинні пам'ятати, які випробування випали на долю
військовополонених, котрі не мали жодних можливостей для подальшої
збройної боротьби з ворогом.
Фашистський
концентраційний табір для військовополонених "Хорольська яма" став
свідченням нищівної людиноненависницької моралі. Фашисти
застосували найстрашнішу смерть - тривалу і мученицьку від голоду й
холоду, знущань і катувань. За матеріалами дослідників, у таборі
загинуло понад 90 тисяч полонених.
Влада Полтавщини
всіх рівнів зробила все необхідне, щоб реставрувати меморіальні
пам'ятні знаки на місці концентраційного табору в Хоролі, загибелі
штабу Південно-Західного фронту, поховання воїнів в урочищі
Шумейковому. І най священний обов'язок - пам'ятати про ті події,
про всіх тих, хто захищав нашу землю. Серед них були полтавці,
громадяни з різних куточків колишнього Радянського Союзу, усіх
національностей і народностей, усіх, хто боровся з фашизмом.
Полтавська облдержадміністрація